Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція
України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. З цією метою, відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський уповноважений на зберігання, носіння вогнепальної зброї, а також на її застосування і використання.
Крім того, поліція під час виконання повноважень, передбачених статтею 23 цього Закону, уповноважена застосовувати заходи примусу. До заходів примусу відноситься і застосування вогнепальної зброї.
Розділ V Закону України «Про Національну поліцію» регламентує застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї (ст. 42, 43, 44, 45 та 46). Ці поняття визначено в Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1979 року, терміном «сила».
Поліцейський не нестиме відповідальності, що передбачена кримінальним законодавством, за нанесення шкоди особі, якщо його дії щодо застосування сили відповідали вимогам законодавства, яке регламентує дії в стані необхідної оборони (ст. 36 КК України) чи при затриманні особи, яка вчинила злочин (ст. 38 КК України).
Виключається кримінальна відповідальність поліцейського за умов знаходження його в стані уявної оборони, тобто у випадку, коли обстановка, що склалася, давала йому достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і він не усвідомлював і не міг усвідомлювати помилковості свого припущення (ст. 37 КК України).
Відповідно до ст. З Кодексу поведінки поліцейські можуть застосовувати силу тільки в разі крайньої необхідності й у тій мірі, в якій це потрібно для виконання їхніх обовʼязків. Тому не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України).
Таким чином, правовими підставами застосування поліцейським вогнепальної зброї є:
Закон України України «Про Національну поліцію» (статті 42, 43 та 46).
Кримінальний Кодекс України (ст. 36, 37, 38 та 39).
Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1979 року.
Передумови застосування вогнепальної зброї.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський уповноважений на зберігання, носіння вогнепальної зброї, а також на її застосування і використання лише за умови що він пройшов відповідну спеціальну підготовку.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» Порядок зберігання і носіння вогнепальної зброї, яка знаходиться в розпорядженні поліцейського, перелік вогнепальної зброї та боєприпасів, що використовуються в діяльності поліції, та норми їх належності встановлюються Міністром внутрішніх справ України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом впливу.
А тому, відповідно до ч, 8 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю у разі збройного нападу, тільки якщо відвернення чи припинення відповідного нападу неможливо досягнути іншими засобами.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобовʼязаний заздалегідь попередити особу про застосування вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоровʼя особи та /або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим чи неможливим.
Відповідно до ч. 7 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою заподіяння особі такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в такій обстановці, для негайного відвернення чи
припинення збройного нападу.
Застосування вогнепальної зброї.
Перелік випадків правомірного застосування вогнепальної зброї є вичерпним і відповідно до ч. 4 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський уповноважений
застосовувати вогнепальну зброю у таких виняткових випадках:
Для відбиття нападу на поліцейського або членів його сімʼї, у випадку загрози їхньому життю чи здоровʼю. Зброя може бути застосована тільки для припинення нападу, що створює небезпеку для життя або здоровʼя поліцейського або членів його сімʼї.
Для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоровʼю. Обставинами, що
свідчать про загрозу для життя або здоровʼя громадян, слід визнавати:
•
застосування стосовно особи предметів, що створюють загрозу її життю і здоровʼю, застосування колючих, ріжучих, рублячих знарядь чи вогнепальної зброї;
свідоме та цілеспрямоване нанесення ударів особі у життєво важливі органи та після яких вона не подає ознак життя;
активні, агресивні дії з боку групи осіб направленні на завдання шкоди здоровʼю одній чи декільком особам;
свідомий та цілеспрямований наїзд на особу або спроба наїзду автотранспортом;
спроба скинути особу з висоти;

викидання, виштовхування особи з транспортного засобу, що рухається;
спроба здійснити підпал або вибух обʼєкта, приміщення де знаходяться люди.
Для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі.
Заручником є особа, яка примусово, незаконно позбавлена волі (захоплена та утримується у такому стані проти її волі будь-якою особою або групою осіб) під загрозою вбивства, спричинення тілесних ушкоджень, подальшого утримання або скоєння інших насильницьких дій з метою примушування третьої сторони до будь-яких дій. Заручник може фізично утримуватися особою, яка здійснила викраденя (злочинець ховається за заручником, висуває свої вимоги, а в разі їх невиконання погрожує застосуванням проти заручника зброї), в будь-якому приміщенні, транспортному засобі до виконання висунутих злочинцем вимог.
Застосування вогнепальної зброї допускається тільки проти тих осіб, які безпосередньо беруть участь у захопленні заручників, та/або створюють загрозу життю чи здоровʼю заручників.
Для відбиття нападу на об ‘єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також звільнення таких обʼєктів у разі їх захоплення.
Під нападом слід розуміти насильницькі дії, які:
виражаються у вторгненні, тобто відкритому проникненні до приміщення всупереч
встановленому режиму роботи обʼєкта, діючим правилам пропускного режиму, вимогам посадових осіб або волі осіб, які в цих приміщеннях мешкають;
не повʼязані з вторгненням у приміщення, але спрямовані на його пошкодження або
знищення.