У статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»
визначено термін «Домашнє насильство», а також чотири форми домашнього насильства:
ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального,
психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця
проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими
особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають
(не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того,
чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці,
що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне
позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості
користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні
необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування
до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні
образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування,
інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері,
якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку
чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або
завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
ВАЖЛИВО!!! Учинення будь-яких насильницьких дій у присутності дітей
або недієздатних осіб вважається психологічним насильством стосовно них та передбачає
відповідне реагування поліцейських без написання відповідної заяви.
Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння
сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди
або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування
до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти
статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або
в її присутності.
На практиці поширена думка, що між подружжям не може бути сексуального
насильства. Така позиція є хибною, оскільки визнання певних дій такими, що мають ознаки
сексуального насильства, не залежить від стосунків між постраждалою особою
та кривдником.
Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани,
штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення
побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення
в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані,
заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Фізичне насильство вважається однією з найтяжчих форм домашнього насильства,
адже дії кривдника посягають на найвищу соціальну цінність – життя і здоров’я людини,
її недоторканність і безпеку (стаття 3 Конституції України).
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству
незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб (стаття 3 Закону
України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»):
1) подружжя;
2) колишнє подружжя;
3) наречені;
4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший
з подружжя (колишнього подружжя);
5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають
(не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;
6) особи, які мають спільну дитину (дітей);
7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);
8) дід (баба) та онук (онука);
9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);
10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
11) рідні брати і сестри;
12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри,
двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);
13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину
(дітей), які не є спільними або всиновленими;
14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під
опікою, піклуванням;
15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні
діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється
також на інших родичів, інших осіб, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права
та обов’язки, за умови спільного проживання, а також на суб’єктів, що здійснюють заходи
у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
У статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»
визначено суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому
насильству:
1) спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому
насильству;
2) інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері
запобігання та протидії домашньому насильству;
3) загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб;
4) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні
на законних підставах.
Спеціально уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії домашньому
насильству є:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики
у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
запобігання та протидії домашньому насильству;
3) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, у тому
числі їх структурні підрозділи, до повноважень яких належить здійснення заходів у сфері
запобігання та протидії домашньому насильству;
4) сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради, їх виконавчі
органи, до повноважень яких належить здійснення заходів у сфері запобігання та протидії
домашньому насильству.
До інших органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері
запобігання та протидії домашньому насильству, належать:
1) служби у справах дітей;
2) уповноважені підрозділи органів Національної поліції України;
3) органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи
освіти;
4) органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;
5) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
6) суди;
7) прокуратура;
8) уповноважені органи з питань пробації.
До загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, у тому числі,
надають допомогу постраждалим особам:
1) центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
2) притулки для дітей;
3) центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
4) соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
5) центри соціально-психологічної допомоги;
6) територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
7) інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим
особам.
До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки
для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб,
кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою
статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги
постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також
заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали
від насильства за ознакою статі.